22 червня 1941 року о 3 годині 30 хвилин фашистська Німеччина без оголошення війни здійснила напад на Радянський Союз. У складі її військ налічувалось 190 дивізій, що становило 5,5 млн. солдатів і офіцерів. У лавах радянської армії на початку війни перебувало близько 5,4 млн. чол. Сучасні історики беруть під сумнів панівну в радянській історичній науці тезу, ніби одна з головних невдач радянських військ на початку війни, це - неочікуваність нападу. Версія ця належить батькові всіх народів Йосипу Сталіну. Як відомо з документальних фактів, радянське керівництво регулярно інформували про підготовку Німеччини до війни. Військові частини, що першими прийняли бої на кордоні, виявили героїзм та надзвичайну витримку. Червона Армія в перші дні війни зазнала шалених втрат зброї, боєприпасів, тисяч танків, гармат, мінометів, складів озброєння, які знаходились практично на кордоні й були захоплені ворогом. Мали місце і прорахунки командування. Будь-яка інформація про можливість нападу ворога, з подачі Сталіна розцінювалась як провокація і могла коштувати життя. Війська не були приведені у бойову готовність, займали невигідні позиції, напрямок головного удару супротивника теж виявився несподіваним. Давно підраховано втрати техніки та зброї, людські втрати. Але чи вдасться колись вирахувати глибину того нещастя, яке принесла війна не тільки народові України, але й людям усієї Європи, усього світу? Чи зробить людство, нарешті, належні висновки? А до того моменту потрібно пам'ятати про криваве жахіття війни, нагадувати про неї, щоб не допустити повторення актів масового знищення людей під цинічним гаслом - війна усе спише.