Щирий сміх подовжує життя
Ведуча. Добрий день вам, люди добрі!
Ведучий. Добрий день, люди хороші!
Ведуча:
Свято сміху в нас сьогодні:
Всіх щиро ми вітаєм вас.
І усмішок тут багато,
І красиво тут у нас.
Ведучий
На нашому святі будуть для всіх
І гумор, і танці, і пісня, і сміх.
Тож дозвольте вас вітати,
І повеселитись, й щастя побажати.
Ведуча
Користь сміху ми покажем,
Щоб проблеми нам долать.
Усмішкою вік подовжим
І не будем сумувать.
Ведуча. Світ сміху – це особливий світ. Це світ, у якому навіть ваші зажурені очі раптом починають сміятися. Французький письменник Віктор Гюго якось сказав: «Сміх – це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя».
Ведучий. Сміх – один із найсильніших захисників нашого організму від негативної дії стресу, а отже – від багатьох тілесних недуг. Під час сміху в головному мозку людини виділяються гормони щастя (ендорфіни), і ми почуваємося радісно, захищеними від усяких негараздів. Той, хто любить сміятися, хто сприймає життя іронічно, ніколи не захворіє на невроз.
Ведуча. Так, сміх і справді подовжує життя. Тут і бальзам Бітнера не треба купувати.

Сценка «Бальзам Бітнера»
Чоловік заходить в аптеку, його зустрічає жінка-фармацевт.
Чоловік. Добрий день
Жінка. Добрий день.
Чоловік. Дайте мені, будь ласка, бальзам Бітнера.
Жінка. Прошу.
Чоловік. Скажіть, а в ньому що – ноги парити треба?
Жінка. А у вас рецепт є?
Чоловік. Так, от…
Жінка. Ні, ні, ніг у ньому парити не треба, його треба в очі крапати.
Чоловік. Для чого крапати в очі. У мене ж ноги болять?..
Жінка. Правильно, на кожну ногу – по дві краплі.
Чоловік. Щось я не розумію.
Жінка. А тут нема чого розуміти. Вам укол від голови, перепрошую, куди роблять? Правильно, у м’яке місце. І ви не дивуєтесь, як ліки до голови піднімаються?
Чоловік. Ні.
Жінка. Так ось. Усе просто – крапаєте бальзам в очі, і ліки спокійно скапують до ніг.
Чоловік. То мені що – тазик треба підставляти, коли ліки будуть стікати по ногах?
Жінка. А ви поза очі не капайте, і не треба буде тазик підставляти.
Чоловік. А, зрозуміло, якщо очі заболять, в ньому треба парити ноги.
Жінка. Що ви – парити і парити… Якщо очі заболять, цим роблять клізму. А у вас що, ще й очі болять?
Чоловік. Ні.
Жінка. То чого ж ви мені голову морочите! Краще кажіть – піпетку брати будете?
Чоловік. Для очей чи для ніг?
Жінка. Повторюю, для ніг – піпетка, для очей – клізма.
Чоловік. Добре, давайте для ніг. Скажіть, а що треба робити, якщо вуха болять, чи, скажімо, є лупа?
Жінка. Якщо лупа, ноги треба парити в тазику, і довго, щоб запитання дурні в голову не лізли.
Чоловік. А вуха?
Жінка. А що – вуха?
Чоловік. Якщо вуха болять?
Жінка. Якщо вуха почали боліти, то бальзам не допоможе, це вам треба до хірурга на ампутацію.
Чоловік. Чого – вух?
Жінка. Ні, голови.
Чоловік. Це як? Як же жити без голови?
Жінка. А мені, здається, що вам однаково – чи з головою, чи без!
Чоловік. А як же я буду в очі краплі крапати, коли ноги заболять?
Жінка. А тоді треба ноги в тазику парити.
Чоловік. Ой, почекайте, щось ви мене зовсім заплутали. У вас є щось від голови?
Жінка. Вам від голови через що?
Чоловік. А через що у вас є?
Жінка. Через усе.
Чоловік. Тоді дайте мені через ніс, я ж піпетку для ніг брав.
Жінка. Будь ласка.
Чоловік. Що це?
Жінка. Аспірин «УПСА».
Чоловік. А як же його через ніс?
Жінка. Вставляйте в ніздрі і закрапуйте водою. Причому це треба робити, стоячи на голові.
Чоловік. А для чого?
Жінка. Щоб ліки в ноги не пішли.
Чоловік. Це ж треба, до чого дійшла наша фармацевтика!
Жінка. А давайте я вам ще і проносне дам. Це такий крем.
Чоловік. І що ж з ним треба робити?
Жінка. Його треба в обличчя втирати. Спробуйте, у нього запах свіжої полуниці. Не вірите? Беріть, це рекламний екземпляр.
Чоловік. І справді.
Жінка. Найголовніше – ефект моментальний.
Чоловік. Це точно. Ну добре, я пішов.
Жінка. Щасливо!

Ведучий. Усмішка і сміх – це ворота, через які в людину може потрапити багато хорошого. Вчені довели, що сміх збуджує центри позитивних емоцій, створює хороший настрій, допомагає жити, вчитися і працювати.
Ведуча. Щоб засміятись, людині потрібно напружити 17 м’язів, а щоб насупитися – аж 43! Тому веселим і усміхненим бути легше, чи не так?
Ведуча. Зовсім інакше звучить сміх народу, коли людина хороша, чесна, але в чомусь помилилась. Тоді той сміх – доброзичливий, товариський, що допомагає людині зрозуміти помилку і виправити її, як допомагають дружні зауваження. До вашої уваги…
Ведучий. Коли людина сміється – вона здолає усі труднощі, усі негаразди. Китайський філософ Конфуцій сказав: «Скаржитися на неприємну річ – це подвоювати зло; сміятися з неї – це нищити його».
Ведуча. А давні японці, які віками змагалися з тайфунами, вулканами, численними ворогами, з бідністю і горем, не забували повторювати: «У дім, де сміються, приходить щастя». І довели світу, що це – істина!
Ведучий. Закликав бути веселим і мудрий Соломон: «Як міль – одягові і черв’як – дереву, так печаль шкодить серцю людини», - застерігав він людей.
Ведуча. Де немає сміху – там немає надії на оновлення. Де немає сарказму – там немає справжньої любові до людства. Тож давайте сміятися! Хай сміх освітлює обличчя, висміює неправду!
Ведучий. Гумор – це не просто сміх, це – сміхотерапія! Дейл Карнегі, який вчив людей мистецтва спілкування та досягнення успіху, склав таку ціну усмішці: вона нічого не коштує, а дає багато. Вона збагачує тих, хто її отримує, і не збіднює тих, хто її дарує. Вона триває лише мить, але пам’ять про неї може лишатися назавжди.
Ведуча. Гумор – добрий сміх. Він перейнятий приязню і любов’ю до людей. Жарт, дотепне слово часто впливають ефективніше, ніж будь-які повчання. А як корисно і важливо вміти посміятися із себе! Той сміх, що не ображає, а виліковує, - виховує людину.

Сценка «Не знали й не впізнали»
Син (вибігає). Дідуню! Гайда додому, і скажіть, що я зараз зі своєю класною дамою прийду. Тому нехай підготують прийом, ну там – кава, прикид, розумієте?
Дід. Розумію!
Дід. Жінко! Доню! Малий оце прибігав і казав, що з дамою прийде. Так що давай, готуй прийом – прикид.
Мама. Тату! Годі! Щось не зрозуміла, яка дама, який прикид?
Дід. Ну, я так зрозумів, що син приведе дівчину, даму, вона ніби класна, буде знайомитися із сім’єю. Готуй каву і знайди одяг відповідний, я теж пішов причепуритися.
Мама (до свекрухи). Мамо! Дайте-но швидше валер’янки! Зараз малий прийде  з дівчиною знайомити, треба встигнути підготуватись (заходить син і класна дама).
Син. Мамулю! Бабуню! Дідуню! Знайомтеся – це Юлія Ігорівна!
Мама (до свекрухи). Оце так! Таж їй, мабуть, усі 40! Ну і діла!
Свекруха. Вік – це не перешкода, закохана жінка – молодшає. Може, у них – духовна близькість. А якщо не тільки? Спробуємо з’ясувати.
Мама. Ну що ж, значить, це ви. Сідайте. І давно це у вас із Сашком?
Вчителька. Та вже, слава Богу, два роки, можна сказати – повне порозуміння з першого погляду.
Мама (до свекрухи). Обкрутила, безсовісна, з першого разу! І часто ви зустрічаєтесь?
Вчителька. Три рази здається, так, Сашо?!
Син. А після обіду?
Вчителька. А й справді – 5 разів на тиждень.
Свекруха. Ну і як він вам, може, все ж якісь незручності? Він же такий молоденький ще!
Вчителька. Ну що ви! Він у мене дуже здібний. Схоплює все з першого слова. Він – мій улюблений хлопчик.
Мама. Як! У вас щ й інші хлопчики є?
Вчителька. Аякже: Володька, Олежик і Віталік – вони усі Сашкові однолітки. Ви знаєте, що це – як наркотик, спілкуватися з такою чистою юною душею. Я віддаюся їм уся.
Свекруха. Так я і думала! Жінка її віку духовним спілкуванням сита не буде! Треба з’ясувати, які наслідки від їхнього спілкування. (До вчительки). Зараз ми вас пригостимо кавою. А може, ще чогось бажаєте?..
Вчителька. Мені б чогось солоденького.
Мама. Ну що ж, ви тут із нашим дідусем посидьте, погомоніть, а ми зараз принесемо. (До свекрухи). Ну що, бачите, солоденького їй хочеться! Он куди зайшло! Ну що ж, зараз я їй такого солоденького випишу! (Кидаються до вчительки). Знаєте що! Це вже… ну занадто!.. (Цієї миті вбігає донька).
Донька. Привіт! От і я! Ой, хто це в нас! Юліє Ігорівно! Як я вас давно не бачила. (Кидається їй на шию).
Тато і Мама. Ти її знаєш? Звідки? Давно?
Донька. Та це ж моя колишня класна керівничка, класна дама, як ми її називали. А тепер – Сашкова, вже 2 роки.
Тато і Мама. Вчителька?!! (Свекруха вмліває).
Донька. Ось що буває, коли батьки не ходять до школи і не знають учителів своїх дітей!

Ведучий. Наш український народ створив безліч жартівливих пісень, коломийок, каламбурів… У добрий час і в годину лихоліття добрий сміх не залишав наш люд. Українці вміють сміятися, створювати собі настрій, піднімати дух.
Ведуча. Бо українська душа споконвіку любила веселість, забуваючи життєві негаразди і прикрощі. А що може бути краще, як зібратися десь докупи, поспівати, пожартувати. Тож послухаймо українську народну жартівливу пісню.
Ведуча. Тож послухайте кілька українських гуморесок.
«Інтелігентна розмова»
Як це добре, громадяни,
Мати грамотних дітей!
- Яких знаєш письменників? -
Пита сина Єлисей.
- Пушкін.
- Далі.
- Гоголь.
- Далі.
- Горький, Мамин-Сибіряк.
- Далі, синку.
- Достоєвський, Лев Толстой, Гюго, Бальзак…
Єлисей зрадів:
- Прекрасно!
Ось ми вияснили так,
Що на вулиці Толстого
Я в пивній забув піджак.
Ведуча. Так! Із кого б ще посміятися? Кого б не оминути своєю увагою?!
Сценка «У кожного свій хліб»
Кум 1. Люди! Майте совість! Змилуйтеся з каліки. Киньте хоч копійку. Бог віддасть вам гривню. О, дякую вам, пане. Он гляньте, думає, що я сліпий – кинув ґудзика.
Кум 2. Куме, тобі і ґудзик стане у пригоді. Пришиєм до штанів.
Кум 1. А, це ти, куме! А я й не впізнав.
Кум 2. Зате я тебе впізнав. Що ти тут робиш?
Кум 1. Ніби не бачиш. Індивідуальна трудова діяльність.
Кум 2. А ліцензію маєш?
Кум 1. Ні.
Кум 2. А податки платиш?
Кум 1. Тут своя податкова. Ой, дере гроші!
Кум 2. І тобі не соромно бути циганом?
Кум 1. Ми всі тепер, як цигани. Пустили нас із торбами по світу, а самі в депутати подались.
Кум 2. Де ти таке вбрання взяв?
Кум 1. Позичив на городі в опудала.
Кум 2. Але піджак ніби мій?
Кум 1. Так, я ж у твого опудала поцупив.
Кум 2. І не совісно тобі бідне опудало обдирати?
Кум 1. Хай не переживає, я йому в гуманітарні куплю кращий піджак.
Кум 2. Ну добре, ти краще скажи: а багато на день заробляєш?
Кум 1. Трохи є. Хочу іномарку купити.
Кум 2. То тобі все життя треба сидіти, аби такі гроші нажебрати.
Кум 1. А я не сам. Онде жінка грає стару і бідну, а оно свого онука загримував під циганчука.
Кум 2. То ти на сімейному підряді?
Кум 1. Хочеш, візьмемо і тебе у свою команду?
Кум 2. Ні, я в такі ігри не граюся.
Кум 1. А в які?
Кум 2. А я, куме, - рекетир. А тепер – давай сюди свій заробіток.
Кум 1. Ну ти. Куме, геть совість втратив.
Кум 2. У кожного свій бізнес. Ти собі сиди і випрощуй, а я буду рекетувати.
Кум 1. Совісті не маєш!
Кум 2. А ти маєш? Сидиш тут, здоровий, як бугай, і людей дуриш.
Кум 1. Скажи, куме, ти ж жартуєш?
Кум 2. Жартую. Зараз у країні одні жартують, а інші жебракують. Давай гроші! (Сваряться і виходять)
Ведучий. Українці завжди були щедрими на гумор і сатиру. Народні гуморески, жарти передають нам досвід цілих поколінь. Народ не шкодує барв, щоб висміяти ледарство, брехливість, невмілість. Вишукує народ їх по всіх куточках, витягує за хвіст та на сонце, і безжально шмагає сміхом. А що вже колючок у цьому сміхові – то годі й говорити.